На перший погляд, ситуація виглядає парадоксально: літак попереднього покоління — винищувач F-16 Block 70/72 — у низці випадків виявляється дорожчим за багатоцільовий винищувач п’ятого покоління F-35 Lightning II. Проте глибокий аналіз причин демонструє: така цінова аномалія цілком логічна в контексті виробничої динаміки, обмежень експортної політики та геополітичної кон’юнктури.

Ціна як індикатор серійності, а не технологічності

Традиційно вважається, що з кожним новим поколінням бойових літаків вартість одиниці зростає через ускладнення конструкції, застосування новітніх матеріалів, зростання вимог до виробництва та рівня автоматизації. Проте сучасна оборонна промисловість дедалі частіше демонструє інше: вартість одиниці продукції значною мірою залежить не від рівня інновацій, а від масштабу виробництва.

Наприклад, за даними Агентства з оборонного співробітництва США (DSCA), Філіппінам запропоновано контракт на F-16 Block 70/72 на суму до 279 млн доларів за одиницю, включно з мінімальним набором озброєння. Для порівняння — DSCA нещодавно схвалила продаж F-35 Румунії за ціною до 225 млн доларів за літак без озброєння. А Чехія уклала твердий контракт на постачання F-35 за ціною 208,3 млн доларів за одиницю.

Серійне виробництво: перевага F-35

На користь F-35 грає масштабність програми. Лише на ринку США заплановано постачання понад 1700 літаків, а загальний обсяг замовлень — понад 2500 одиниць. Станом на 2025 рік Lockheed Martin планує випустити 190 машин щороку. У той час як виробництво F-16 планується на рівні 48 одиниць щорічно, з поточним портфелем твердих замовлень усього на 130 одиниць, що потенційно може зрости до 300 за умов реалізації всіх меморандумів та листів про наміри.

У масштабному серійному виробництві критично важливим є ефект масштабу: чим більше виробляється, тим нижча собівартість. Відповідно, вартість одиниці F-35 знижується навіть за умови високого технологічного рівня.

Обмеження доступу до F-35 як політичний інструмент

Не всі країни мають вільний доступ до програми F-35. Вашингтон ретельно контролює перелік держав, які можуть отримати ці винищувачі. Наприклад, Об’єднані Арабські Емірати у 2020 році отримали дозвіл на закупівлю 50 F-35, але вже у 2021 адміністрація Байдена призупинила процес через зовнішньополітичні фактори — зокрема, побоювання щодо тісних зв’язків ОАЕ з КНР та небажання Ізраїлю допустити появу ще одного оператора F-35 у регіоні. У підсумку ОАЕ придбали 80 літаків Rafale F4 у Франції.

Обмежений вибір на ринку винищувачів 4+ покоління

Пропозиція літаків покоління 4+ на міжнародному ринку обмежена. Dassault Rafale має чергу поставок терміном до 9 років при темпі виробництва 25 літаків щорічно. Eurofighter Typhoon стикається з політичними обмеженнями: наприклад, Німеччина блокує контракти з Саудівською Аравією та Туреччиною. Gripen майже втратив експортний потенціал через політичний тиск з боку США, а Boeing фактично виводить з виробництва F/A-18E/F у 2027 році, зосереджуючись на T-7A Red Hawk і перспективному винищувачі F-47 шостого покоління.

F-16 залишається "золотою серединою"

Попри вищу ціну, F-16 зберігає стратегічну важливість. Це універсальний винищувач з розгалуженою логістикою, адаптований під численні повітряні сили світу. І хоча його вартість нині може перевищувати F-35, це пояснюється не стільки технологіями, скільки обмеженим виробництвом, політикою США та дефіцитом альтернатив серед літаків 4+ покоління.

Таким чином, F-16 сьогодні не є просто застарілим рішенням, а — вигідною альтернативою для тих, хто не може або не має права придбати F-35. І ця парадоксальна дорожнеча радше є індикатором ринкової ситуації, а не технічної переваги.